Ще однією пристрастю Утьосова став так званий «блатний фольклор», що теж яскраво позначилося на його творчості. Вже у 1929 році в спектаклі Ленінградського театру сатири «Республіка на колесах» пролунала пісня «З одеського кічману», яку незабаром оголосили «маніфестом блатної романтики» та заборонили. До програм «Теа-джазу» було включено декілька подібних пісень. Щоправда, «блатний фольклор» у виконанні Утьосова звучав іронічно.

Друга програма оркестру мала назву «Джаз на повороті» та складалася з оркестрових фантазій на теми народних пісень та рапсодій І.О.Дунаєвського. Нове життя та звучання отримали багато популярних мелодій. Надалі Утьосов часто включав до своїх програм джазові інтерпретації мелодій народів СРСР, пояснюючи це так: «Якщо у американського джазу негритянський фольклор, то чому в нас не може бути грузинського, вірменського чи українського?».

У 1934 році на екрани кінотеатрів вийшов фільм Г. Александрова «Веселые ребята», у якому знімався весь оркестр Утьосова. Пісні «Сердце, тебе не хочется покоя» та «Марш веселых ребят» у виконанні Леоніда Утьосова миттєво отримали популярність — навіть конгрес миру та дружби з СРСР, що відбувався у 1937 році у Лондоні, закінчувався під «Марш веселых ребят».

У 1937 році джаз-оркестр Утьосова представив програму «Пісні моєї Батьківщини». Це, зокрема, були пісні про громадянську війну («Тачанка», «Полечко»), а також ліричні та комедійні пісні. Програма йшла впродовж кількох років, аж до початку Великої Вітчизняної війни. Також Утьосов виявив хист письменника — у 1939 році написав свою першу книгу «Записки актора». І, звичайно, співав та грав ролі — у спектаклі-водевілі «Багато шуму з тиші», у кіно-концерті «Пароплав», який, до речі, можна вважати прообразом сучасних відеокліпів.

Коли почалася війна, Утьосов саме готував нову програму «Наспівуючи, жартуючи та граючи» в московському «Ермітажі». Для підтримки солдатів відразу було створено першу військову програму, що мала назву «Бий ворога». Оркестр давав концерти на заводах, кораблях, на фронті, постійно оновлюючи репертуар програми. Лунали нові пісні «Жди меня», «В землянке», «Темная ночь», «Одессит Мишка» та сатиричні антифашистські куплети «Гадам немає пощади!». З фронту йому писали листи не тільки як виконавцю популярних пісень, але й просто як близькому другові чи рідній людині. Особливо любив Леонід Йосипович листи від моряків. Недаремно він з'являвся на сцені у формі матроса Чорноморського флоту.

У червні 1942 року Леонід Утьосов отримав почесне звання заслуженого артиста РСФСР. Друга військова програма «Наспівуючи, жартуючи та граючи» з'явилася як відгук на перші успіхи Радянської армії. А в День Перемоги — 9 травня 1945 року — Утьосов виступив з оркестром на відкритій естраді на площі Свердлова у Москві. У 1965 році Леонід Утьосов став першим народним артистом СРСР. Це сталося за рік до фатального концерту, на якому стався серцевий напад, після чого артист залишив сцену.

Протягом наступних 16 років життя Утьосов писав книги, керував оркестром, багато знімався на телебаченні, але практично не виходив на сцену. У грудні 1981 року відбувся останній виступ Леоніда Утьосова. 9 березня 1982 року у підмосковному санаторії «Архангельське» великий майстер гумору, сатири та, насамперед, музики пішов з життя.

Дуже багато зробив за життя Леонід Утьосов, величезну спадщину залишив нащадкам. Його можна вважати хрещеним батьком саме українського джазу — адже початок утьосівської творчості має своїми коренями Одесу та Кременчук, де, зрештою, і народився його творчий псевдонім; творцем, що, окрім усіх своїх здобутків, зробив дещо надзвичайне — підняв статус вітчизняного джазу, пройшов разом із цією музикою від екзотичної новизни до майже офіційного визнання її владою. І ще не раз, будемо сподіватися, такий знайомий і водночас новий голос на хвилі радіоприймача заспіває: «Спасибо, сердце, что ты умеешь так любить...».

Фільмографія: