"Микола Лисенко народився 22 березня 1842 року в Гриньках на Полтавщині, у домі свого діда, по матері М. П. Булюбаша. Дід Булюбаш помер ще в р. 1838. Рід Лисенка по батькові виводився від Вовчура Лиса, учасника Хмельниччини, що належав до "странного" заходу Кривоносових Вовчуранців. Батько Миколи, Віталій, служив в Орденському Кірасирському полку, мати Ольга Epеміївна, з роду Луценків, була посвоячена з полтавськими родами Немировичів-Данченків та Булюбашів.

Дитинство Миколи пройшло в Крилові (потім Новогеоргієвське) та в місточку Жовнині на Сулі. Мати не вміла говорити по українськи, говорила по французьки, зате батько знав українську мову. Любов до українського народу збудила в Миколи його бабуся Марія Булюбаш, співаючи йому українські пісні, далі дядьки, Андрій Лисинко зі села Галицьке, а головно Олександер, Лисенко із Кліщиць. Пізніше зміцнила національну свідомість у нього ще дружба з Михайлом Старицьким.

Мати Миколи грала на фортепяні, а батько любив музику, тож не диво, що вже від 5 р. життя вчила малого Миколу спеціяльно прийнята вчителька музики. В 1851 р. віддають батьки Миколу у пансіон Вейла в Київі. Після трьох місяців побуту в цьому пансіоні, перенесено його до пансіону Гедуена, також у Київі (в Липках), де Лисенко й пробув 3 роки. З четвертої ґімназійної кляси перенесли його до II ґімназії у Харкові. У Вейля вчив музики чех Нейнквіч, а у Гедуена чех Паночіні (Поноцний). Останній налягав зокрема на техніку. Вже тоді Микола вперше виступає прилюдно: грає твори Ліста з великим успіхом.

У Харкові вчили Лисенка музики Вольнер, Дмитрієв та чех Вільчик. Дмитрієв студіював з Миколою Бетовена і Моцарта, а Вільчек Шопена, Шумана й Ліста. Перші спроби списування і гармонізування народніх пісень датуються із 5 ґімназійної кляси.

В 1859 р. кінчить Микола ґімназію і дістає срібну медалю. Зараз же вступає на правничий факультет Харківського університету. В міжчасі батько Лисенка збудував у Жовнині винницю, побудував будівлі і заснував бурси. Та щось йому це не йшло і, збанкротувавши, перенісся з ріднею до Києва. Було це 16. ХІІ. 1860 р. Микола студіює далі на Київському університеті і кінчить його 1. 6. 1864 р.

Студентську молодь огорнув був тоді національний рух. Микола дався пірвати рухові, "почавши із поверховного захоплення національним костюмом", а скінчивши на студії Шевченка, Вовчка, Куліша, Костомарова. Велику увагу звернув він тепер на народню творчість українців.

Два роки після студій перебув Микола на посаді мирового посередника в таращанськім повіті, а вже 5. 10. 1867 р. офіційне письмо подає його в числі студентів ляйпціґської консерваторії. Лисенка вчили такі вчителі: фортепяну Іґнац Мошелєс, К. Райнеке, Фердинанд Венцель; скрипки і інструментального ансамблю: Фердинанд Давід; гармонії і орґанів: Р. Папперішц; гармонії, контрапункту і фуґи Ед. Ріхтер; історії і естетики К. Брендль. Лисенко закінчує консерваторію весною 1869 р. (10. 4.) з відзначенням.

Після повороту у Київ, організує Лисенко із Р. A. Пфеніґем та В. А. Кологривовим школу "Киевського Отделения Музик. Общества", де вчить гри на фортепяні. Заприязнюється із родиною Лінферів та з Миколою Старицьким. В цьому оточенні пише музику до "чорноморців" в 1872 р. (слова переробив Старицький із Кухаренкової пєси "Чорноморський побут"), а відтак "Piздвяну ніч".

Будучи в p.p. 1876-77 на студіях інструментації у російського композитора Римського-Корсакова, задумує він писати "Тараса Бульбу". В тому часі повстає найбільше число його фортепянових композицій. Всестороння творчість Миколи зростає (тут вичислив Дм. Ревуцький знані нам композиції).

У Києві викладав Лисенко спів у жіночому інституті, у приватних школах, а також давав приватні лекції фортепяну. "По независящим обстоятольствам" двері "Императорського Музикального Училища", пізнішої консерваторії, для нього були закриті. Тож у 1904 р. відкриває він свою власну музичну школу.

Працює також як громадянин: гуртує хори із студентської молоді, є членом першого українського клюбу "Старої Громади", організує "Літературно-артистическое Общество" і музично-літературне Т-во "Боян". За свою рухливість мусів відсидіти у вязниці. Любов до батьківщини казала Лисенкові бути в Києві і працювати для свого народу. З тієї тільки причини не прийняв він пропонованої йому посади директора Маріїнської Опери в Петербурзі. Помер Лисенко 24.10. 1912 р. Поховали його з великими почестями на Байковому кладовищі у Києві".